Легенда о Ланселоте и Гвиневере. Часть 2. Беседа во мраке
Трясётся телега, неспешно во мраке ползёт.
- Старик, мы блуждаем среди бесконечных болот!
Ты вправду уверен, что замок злодея найдёшь?
- Я твёрдо уверен, что знаю, где правда, где – ложь.
Где чистая жертвенность, где – недостойная страсть…
- Ты плечи расправил, а в голосе слышится власть.
Ты будто бы вырос, а плащ засиял белизной!
Так кто же ты, старче? – Я тот, кто ночною порой
Приходит на помощь скитальцу, коль чист он душой.
Смиривши гордыню, ты друга сегодня нашёл.
- Ну что ж, я надеюсь, ты вправду помощник и друг.
Мне стыдно признаться, но страх, как огромный паук,
Закрался в мой разум. Сомнения душат меня.
Я вижу мерцанье болотного злого огня,
Что кличет погибель. Над нами ведут хоровод
Насмешники-эльфы – коварный полночный народ,
И призраки тянут иссохшие руки ко мне…
Скажи мне, старик, этот путь наяву иль во сне?
- Скорее, сэр рыцарь, мы нынче меж явью и сном.
Обманчивы страхи. Опасность ты встретишь потом.
И если желаешь, чтоб злая развеялась мгла,
Храни своё сердце от низких соблазнов и зла!
Верни королеву супругу ее, королю.
- Я вижу, ты знаешь о той, что безумно люблю…
Ты знаешь Артура и край, где стоит Камелот.
- Я многое знаю, отважнейший сэр Ланселот!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
